Путивль – районний центр у Сумській області України. Розташований на правому березі річки Сейм за 100 кілометрів від обласного міста Суми й за 22 кілометри від залізниці. Населення – 17 тисяч жителів.
Місцевість, у якій розташований Путивль, з найдавніших часів була контактною зоною для численних культур і народів. В епоху неоліту і бронзи тут мешкали індоєвропейські й угро-фінські племена, пізніше жили скіфи, балти, а на рубежі нашої ери з’являються слов’яни.
У VIII – X століттях у басейні Десни і Сейму живуть сіверяни – літописне слов’янське плем’я. У IX столітті утворюється Давньоруська держава з центром у Києві, до складу якої входять і землі сіверян.
За даними археологічних досліджень місто Путивль виникло в X столітті. Перша письмова згадка про Путивль міститься в Іпатіївському літописі під 1146 роком. У цьому ж літописі, під наступним, 1147 роком, міститься також і перша письмова згадка про Москву.

Давньоруський Путивль оспіваний у видатній пам’ятці світової літератури – “Слові о полку Ігоревім”. В основу сюжету знаменитої поеми покладені події походу сіверських князів у 1185 р. на половців – войовничих кочівників, що мешкали у степах Східно-Європейської рівнини.
У поході брали участь дружини новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, його сина – путивльского князя Володимира, князя курського і трубчевського Всеволода Святославича (брата Ігоря Святославича), рильського князя Святослава Ольговича (племінника Ігоря Святославича), а також загін чернігівських ковуїв (половців, що знаходилися на руській службі).
Похід закінчився невдало. Руське військо зазнало нищівної поразки. А самі князі, потрапили в полон до половців. Такого приниження ще не знала Руська земля.
Трагічний результат битви тугою відізвався по всій Руській землі. Уособленням цього суму є найбільш ліричний фрагмент “Слова” – “Плач Ярославни”. Ярославна – дружина князя Ігоря, – знаходячись у Путивлі, оплакує поразку руських дружин у далекому половецькому степу.

Причину невдалого походу невідомий автор “Слова” бачить у міжусобних війнах і звадах, що ведуть руські князі. В умовах навислої зовнішньої небезпеки він призиває їх до єднання.
У 1223 р. путивляни брали участь у битві з монголо-татарами на річці Калка, а в 1239 р. місто було захоплено і зруйновано військами Менгу-хана.
З 1356 по 1500 рр. Путивль знаходився у складі Великого князівства Литовського. У цей період місто, що занепало на деякий час після руйнування монголо-татарами, поступово відроджується.
У 1500 р. сіверський князь Василь Шемяка, якому підкорялися і путивльскі землі, перейшов на сторону великого московського князя Івана III. Так Путивль опинився у складі Московської держави.
У XVI-XVII століттях місто є найважливішим оборонним форпостом на південних рубежах Росії, входить у систему засічних меж,які московський уряд споруджував для захисту держави від навал татар, турків та інших південних народів.
У XVII столітті Путивль – одне з найбільших міст Росії. За розмірами території і чисельністю населення він перевершував такі великі міста того часу, як Псков, Смоленськ, Чернігів.
Слід зазначити, що у XVII столітті в Росії було усього лише сім кам’яних фортець (серед них – Путивльська), а інші – дерев’яні. З цього приводу французький мандрівник Жак Маржерет писав:

“У Росії замки і фортеці дерев’яні, крім Москви, Смоленська, Івангорода, Тули, Казані, Астрахані і Путивля”.
Неприступністю і міццю путивльської фортеці захоплювався сірійський мандрівник і дипломат, ієродиякон Павло Алепський, що супроводжував у середині XVII століття антіохійського патріарха Макарія в його поїздці до Москви.

“Фортеця Путивля велика і чудова, неприступна і міцна найвищою мірою, високо і добре влаштована на високій основі, вся наповнена будинками і жителями. Вона розташована на окремій крутій горі і містить усередині водойму, у якоку вода накопичується потай колесами з річки. Усередині неї є інша фортеця, ще міцніша і неприступніша, з вежами, стінами, ровами, з безліччю гармат великих і малих, котрі розташовані одні над іншими в кілька рядів…”
Військову службу в Путивльській фортеці і розташованих біля неї сторожах несли російські служиві люди, яких уряд наділяв за це землею. Чисельність гарнізону в XVII столітті доходила до 1,5 тис. чоловік. Тут поселялися також українські козаки і селяни, що рятувалися від гніту польських феодалів. З цих двох потоків переселенців, формувалося населення краю.
У XVI-XVII століттях Путивль є великим ремісничим і торговим центром. Географічне положення міста на шляхах, що ведуть з Литви, Криму, Туреччини, України в Московську державу, сприяло його економічному розквіту. У XVII столітті в місті нараховувалося 77 магазинів, 200 крамниць і трактирів. Розвивалися ремесла: ковальське, плотницьке, бондарне, кравецьке та інші. У місті діяли 4 монастирі і 24 церкви.
Кінець XVI – початок XVII століть ввійшов у вітчизняну історію під назвою “Смутний час”. Посилення феодального гніту, зростання покріпачення селян, загострення соціальних конфліктів, політична нестабільність, неврожаї, голод – усе це спіткало країну в той час.

З Путивлем пов’язана діяльність Лжедмитрія – самозванця, що видавав себе за царевича Дмитрія, але який у дійсності загинув за неясних обставин у 1591 р. У дійсності, Лжедмитрій був піглим ченцем Чудова монастиря (у Москві) Григорієм Отреп`євим.
Втікши до Польші і заручившись підтримкою польських магнатів, Лжедмитрій з військом йде на Москву, щоб сісти на “вітчий” престол.
У битві під Добриничами військо Бориса Годунова завдало поразки Лжедмитрію. Самозванець із залишками своїх прихильників відходить до Путивля. На кілька місяців Путивль стає резиденцією Лжедмитрія. Самозванця підтримав путивльский воєвода князь Шаховський, підтримали його і рядові путивляни.

З Путивля Лжедмитрій розсилає “прелесні листи”, у яких сповіщає народ про своє “чудесне спасіння” і закликає до боротьби за повалення Бориса Годунова.
Зібравши нові сили, самозванець рушив на Москву. У цей час Борис Годунов раптово вмирає і Лжедмитрію вдається зайняти московський престол. Однак царював він недовго, близько року. Невдоволення народу безпринципною політикою самозванця і його польських поплічників вилилося в збройне повстання. Лжедмитрій був убитий. Так безславно закінчилася авантюра цього продисвіта.
Але смута, що вразила державу, продовжувалася. Новим її етапом стало грандіозне народне повстання під проводом Івана Ісайовича Болотникова. Центром, звідки повстання почало поширюватися по багатьох территоріях Російської держави, був Путивль. Голандський купець і дипломат Ісаак Масса, перелічуючи міста, що перейшли на сторону повсталих, повідомляє, що Путивль – “глава і призвідник усіх заколотних міст, у ньому (заколотники) також тримали раду…”
І хоча в червні 1606 року повстанська армія рушила на Москву, але Путивль, як і раніше залишався політичним центром повстання. Сюди припроводжували для розправи ненависних народу бояр, звідси в усі кінці країни розсилалися “листи” із закликами приєднатися до повстання.
Під Москвою військо Болотникова зазнало поразки і відійшло до Тули. Чотири місяці військо нового царя Василія Шуйського осаджало це місто. В решті-решт повстання було придушене, а його керівники, у тому числі і Болотников, - страчені. Після придушення повстання Василій Шуйський спрямував свій гнів на “крамольний” Путивль. Було страчено багато мешканців міста, що підтримували повстання.
У XVII столітті Путивль відігравав надзвичайно важливу роль у взаєминах України з Росією. Українські гетьмани вступали в дипломатичні зносини з Москвою завдяки посередництву путивльських воєвод. Під час Визвольної війни українського народу 1648-1657 р. під керівництвом Богдана Хмельницького Путивль був основним центром, через який Російська держава здійснювала військову й економічну допомогу українському народові.

У листопаді-грудні 1653 р. у Путивлі знаходилося російське посольство (208 чоловік) на чолі з боярином В.В. Бутурліним. Посольство зустрічав путивльський воєвода С.Г. Пушкін – пращур знаменитого поета. З Путивля посольство виїхало в Переяслав, де 8 січня 1654 р. було прийнято історичне рішення про возз’єднання України з Росією.
Видатна роль Путивля у вітчизняній і світовій історії підтверджується і тим, що місто в різний час відвідували такі великі історичні діячі, як українські гетьмани Петро Конашевич- Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, російський цар Петро I. Були в Путивлі і високопоставлені церковні ієрархи єрусалимський патріарх Паісій (1649), константинопольський патріарх Афанасій (1653), антіохийський патріарх Макарій (1654).
Однак, наприкінці XVII століття Путивль починає поступово занепадати. Возз’єднання України з Росією, заселення Слобідської України, освоєння причорноморських степів – усе це відсунуло границі Росії далеко на південь. Путивль утрачає своє колишнє стратегічне значення. Могутній оборонний форпост на південних рубежах Росії поступово перетворюється у тихе повітове містечко в центрі країни.
У XVIII столітті Путивль був знаменитий суконною мануфактурою, заснованою в 1719 р. у с. Глушкове Путивльського повіту. На мануфактурі працювало понад три тисячі приписаних до неї кріпаків. Путивльська мануфактура була одним з найважливіших постачальників сукна для царської армії. І зовсім не випадково символи мануфактури – ткацькі човники – були зображені на міському гербі Путивля.
З 1784 р. Путивль згідно указу Катерини II перебудовувався на європейський “манер”, за зразком Петербурга. Вулиці перетиналися під прямими кутами. Це планування міста зберігається і понині.

У XIX- на початку XX століть Путивль – невелике повітове місто Курської губернії. Промислового розвитку місто не одержало. Зате процвітали кустарні ремесла і торгівля. Зберігав Путивль і своє духовне значення. На початку XX століття в місті діяло 9 храмів і 1 монастир. А всього на території повіту було 49 парафіяльних храмів і 3 монастирі (Молчанський, Софроніївський та Глинський).
У XX столітті Путивльська земля бачила революції і війни, а також роки мирної творчої праці.
У 1926 р. Путивль і прилегла до нього територія були передані зі складу РРФСР до складу УРСР.
В роки Великої Вітчизняної війни Путивльщина стала колискою партизанського руху на Україні. Під керівництвом легендарних С.А.Ковпака і С.В. Руднєва партизани Сумщини пройшли з боями від Путивля до Карпат, а потім у складі Першої Української партизанської дивізії зробили не менш героїчний рейд на Сан і Віслу.
В даний час, як і в епоху Московського царства, Путивльщина є порубіжним регіоном. Розташована на кордоні між Україною і Росією

Путивльська земля зберігає в собі коріння російської та української культури, будучи сполучною ланкою між двома братерськими народами і державами.

Авторизація

Увійти